23/02/2020

Вічно можна спостерігати за кількома речами: як тече вода, як горить полум’я та як працює на волейбольному полі ліберо Вікторія Дельрос. Волейболістка має досвід роботи у європейських командах, відігравши два сезони у Франції, та один – у Румунії. Тому із задоволенням ділиться спогадами про гру закордоном та своїми поглядами на сучасний український волейбол.

Як у твоєму житті з’явився волейбол?

- Я з невеличкого міста Новий Розділ Львівської області. Це маленьке містечко з населенням 25 тисяч чоловік,де всі знають один одного. Мої батьки були добре знайомі з тренером з волейболу, тому і вирішили мене віддати на заняття до нього у секцію. Я була дуже активною дівчинкою, полюбляла бавитися з татком в футбол, тому на зайняття з волейболу я ходила залюбки. Так починаючи з 6 рочків я безперервно займаюсь волейболом.

На скільки нам відомо, ти не єдина волейболістка у сім’ї?

- Так, моя молодша сестра Ніка також займалась волейболом. Вона разом зі мною грала у Тернополі, була у складі молодіжної збірної України. Казали навіть, що вона мене переплюне, і я думаю, вона мала це зробити. Але Ніка вирішила не продовжувати спортивну кар’єру та змінити свою професію, хоча в неї чудові спортивні здібності. Уявляєте, в 16 років вона стала основним ліберо у команді Суперліги! Зараз вона навчається в Німеччині.

У інтернеті є інформація, що ти також думаєш про закінчення спортивної кар’єри. Це правда?

- На це питання, я поки сама не знаю відповіді. Сезон у СК «Прометей» я проводжу між Кам’янським та Тернополем - при кожній нагоді одразу ж їду додому. Тому стосовно закінчення кар’єри наміри є, але робити гучні заяви поки не хочу.

Тобто ти віддаєш перевагу сім’ї?

- З одного боку це так, але кожного сезону 2-3 місяці я сиджу вдома і все одно кудись їду. Спорт мене не відпускає. Волейбол насправді дарує сильні емоції. Важко усвідомлювати, що це колись закінчиться.

А ким ти себе бачиш після закінчення кар’єри спортсмена?

- Ми з коханим дуже любимо дітей, та й дітлахи тягнуться до мене. У майбутньому я бачу себе мамою. Я хочу присвятити себе сім’ї.

Ти колись уявляла, що станеш професійною спортсменкою?

- Я ніколи не ставила собі за мету стати професійною спортсменкою. Змалечку я звикла тренуватися, дотримуватися режиму і просто добре виконувати завдання тренера. Спортивна кар’єра складалася сама собою. Одного разу мене помітили на молодіжному чемпіонаті України з волейболу і так я потрапила до спортивного інтернату. Далі була «Галичанка», де тренер Андрій Романович, поставив мені задачу за півроку стати основною ліберо, і я цього досягла. Також я дуже хотіла після університету поїхати грати за кордон, і в мене це вийшло – я два роки грала під керівництвом одного з найкращих тренерів Франції. Моя професійна кар’єра – це не конкретна мета, це результат моєї роботи, в якій я звикла викладатися на всі сто відсотків.

На полі глядачі бачать сконцентровану на грі Вікторію Дельрос. А яка ти в повсякденному житті?

- Я звичайна дівчина, тільки ходжу на тренування два рази на день. Люблю пожартувати, але я страшно не люблю лінивих. Дівчата знають, що якщо хтось ліниться на тренуванні, від мене можна отримати по попі (сміється). Я вимоглива до себе, тому і до тих, хто мене оточує, я вимоглива також.

Чого, на твою думку, не вистачає українському волейболу?

- Хороших гравців. В нас немає конкуренції серед спортсменів. Граючи закордоном, я бачила, як гравці б’ються за свої місця, вони бояться втратити своє місце. Там, якщо ти не приносиш результату, тобі просто скажуть «До побачення! Ти нам не підходиш», в Україні нажаль все по-іншому. Мабуть, через це переважна більшість волейболістів не викладаються на повну. В наших гравців, у порівняні з європейськими колегами, немає тієї самовіддачі. В Україні така ж ситуація з тренерами, яким також потрібно більше приділяти уваги своєму професійному розвитку.

Маючи досвід виступу в закордоних клубах, оціни рівень СК «Прометей»?

- Коли я тільки приїхала в СК «Прометей», то була приємно вражена тим, з якою самовіддачею ставляться тут до клубу. Я уявляю, як важко з нуля створити команду. І, треба віддати належне, маємо вражаючий результат. Так, є окремі нюанси, тим паче, що створити в нашій країні клуб такого рівня - це дуже складно. В Україні клуби, які існують по 10 років, не мають всього того, що ми маємо тут, в СК «Прометей». Це загальні зусилля президента клуба, спортивного директора, головного тренера, і я сподіваюсь, що ми з дівчатами докладемо свої зусилля, аби дати класний результат.

Назви найбезглуздіші запитання, які питають тебе, коли дізнаються, що ти волейболістка?

- «Ти волейболістка? А чого така маленька?..» - це топ запитань, які я чую. «Ти – капітан команди, бо бігаєш у футболці іншого кольору?», «Ти як воротар у футболі?», «Ти коли закінчиш з волейболом, напевно станеш вчителем фізкультури?» - чомусь більшість людей вважають, що після закінчення спортивної кар’єри всі стають вчителями фізкультури.