Історію розвитку молодіжного волейболу в Україні війна з росією розділила на «до» та «після». Принаймні, історію молодіжного волейболу, пов’язаного з Академію «Прометей», яка успішно працювала на Дніпропетровщині. І якщо «до» – це були прекрасні перспективи, талановиті юні волейболістки та чимало амбітних планів, то після початку повномасштабного вторгнення ворога в Україну до цього всього додалася ще й велика надія і віра в нашу перемогу. Адже перспективна молодь продовжує досягати результатів.
Сьогодні Володимир Дубинський робить велику ставку на спортивну молодь. Перспективні юні спортсмени в Україні є, але вони потребують належних умов та можливостей, аби розвиватися. Стара волейбольна школа уже не зовсім відповідає потребам нинішнього волейболу, особливо якщо йдеться про міжнародні турніри. Реалії диктують нові тенденції, і сьогодні саме швидкий європейський волейбол задає тон. Відповідно, українську молодь треба навчити цього, і навчити в умовах постійної практики. Досвід показує, що це правильно обраний шлях, бо нещодавно створені молодіжні команди демонструють високі результати, і не лише на вітчизняних майданчиках.
Ці плани та їх поступова реалізація ще більш вагомі, зважаючи на ситуацію в країні. Лютий 2022-го увірвався в мирне життя Спортивної Академії «Прометей», яка почала працювати у Кам’янському в 2020 році, у той час, коли її вихованки щойно почали досягати серйозних спортивних результатів.
Дівчата успішно грали у Вищій лізі, протягом усього І етапу демонстрували стабільну та якісну гру – 15 перемог у 15 матчах. Тож, коли виконком ГО ФВУ ухвалив рішення про дострокове завершення волейбольних змагань сезону 2021/22 через воєнний стан в Україні, гравчині Академії «Прометей» хоч і достроково, однак заслужено отримали звання переможниць Вищої ліги.
Останні дні лютого та початок березня 2022-го були важкими для всієї родини Академії. Як і всі українці, академістки опинилися перед випробуванням на міцність та психологічну стійкість – підліткам довелося миттєво подорослішати і пережити той жах, який не повинна відчувати жодна дитина: людські втрати, страх окупації, звуки сирен та вибухів і загроза власному життю. Чи на таке заслуговують юні перспективні спортсменки, які вирішили своє життя присвятити спорту?
Як перелаштувати роботу, як рятувати дівчат, що буде далі, які врешті-решт слова підібрати, аби допомогти вихованкам пережити страх і стрес? Рішення довелося шукати швидко, хоча й дорослі на той час не знали відповідей – не кожен день стикаєшся з такими новинами, тому не знаєш алгоритму поведінки. Володимир Дубинський з усією відповідальністю поставився до ситуації. Його рішення було непохитним: будь-що зберегти Академію і команди, аби дівчата згодом повернулися у волейбол, а зараз – убезпечити їх, дати можливість жити, навчатися та тренуватися у безпечних умовах, подалі від війни. Затвердили алгоритм дій – і робота закипіла.
Головний тренер молодшої групи «червоно-білих» Анастасія Котляренко згадує: «Ніколи не забуду ранок 24 лютого. Про початок повномасштабного вторгнення дізналася від батьків вихованок з Чернігівщини, які телефонували у пошуках відповідей: що робити і що буде з їхніми доньками? Швидко одяглася та побігла в Академію. Вдячна Володимиру Михайловичу Дубинському, що він прийняв рішення як справжній батько – потурбувався про вихованок Академії».
Деякі батьки одразу забрали дівчаток, частину колективу головний тренер старшої групи Андрій Романович особисто доправляв на захід України. Декому довелося навіть на певний час знайти прихисток у тренера. Звісно, у перші дні та тижні війни були труднощі з логістикою, ніхто не розумів, що буде далі. Директор ГО «ДЮШОР «Спортивна Академія «Прометей» Галина Беспальчук пригадує: «Було дуже важко – і морально, і фізично. Нам треба було вивезти дівчат з приміщення Академії, адже ми не знали, чи буде тут безпечно перебувати надалі. Евакуювали у буквальному сенсі під звуки сирен та вибухів. Прикладали чимало зусиль, аби заспокоїти дівчат, щоб вони відчували себе захищеними. Дуже вдячна за це всьому персоналу Академії».
А у стінах Академії закипіла робота. Спільним рішенням адміністрації та дівчат, які лишилася у закладі, заборонили собі страх та паніку і почали супротив ворогу на своєму маленькому фронті. Заклеїли вікна, підготували підвал на випадок повітряної атаки і долучилися до волонтерського руху. Спортсменки перекваліфікувалися на рукодільниць – активно взялися за плетіння маскувальних сіток та іншої посильної для підлітків роботи. Гравчиня Тетяна Ротар зізналася: «За цим заняттям не було коли боятися. Ми відволікалися від тривожних думок і відчували себе корисними. Так хотілося прикласти і своєї праці задля нашої перемоги».
Важко було персоналу, важко було дівчатам. Адже, незважаючи на свій фізичний розвиток, це зовсім юні дівчатка. Пані Анастасія пригадує, як доводилося втішати деяких дівчат, які часом не могли зв’язатися з батьками. Дуже хвилювалася за родину киянки Каті Жилінської, дівчат з Чернігівської області – Жені Паніченко та Даші Онищенко: «Я відчувала величезну відповідальність за моїх вихованок. Треба було не просто убезпечити дівчаток, а й максимально полегшити їхні переживання та страхи. Ми всі так раділи, коли тато вивіз Сашу Шкарупу буквально з окупації. Там, на Миколаївщині, вже ворожі танки на вулиці їздили. Власні страхи довелося заховати глибоко у душу, адже дівчата довіряли нам, дорослим, і батьки їхні довіряли – ми не могли дати слабину».
Трохи згодом, дякуючи Володимиру Дубинському та керівництву ФВУ, вирішили їхати у Латвію. Звісно, не хотілося полишати Україну, але розуміли, що так буде безпечніше. Федерації Польщі, Чехії, Італії та Латвії не лише забезпечили житлом, а й повністю взяли на себе всі витрати, включаючи тренування та підготовку до змагань. Більше того, допомагали перевезти дітей від польського кордону.
Спочатку академісток молодшої групи не без підтримки головного тренера чоловічої національної збірної України Угіса Крастіньша поселили в спортивному інтернаті, а потім – у приміщенні школи в мальовничому місці. Завдяки гостинності балтійських колег 12 дівчат з молодшої групи (а пізніше до них приєдналася ще й Анастасія Горбаченко) жили, навчалися і тренувалися у прекрасних умовах майже 4 місяці. Спортивний режим не порушували, школу відвідували, ще й встигали вести активне соціальне життя – були такими собі амбасадорами для європейців.
Брали участь у балтійських турнірах та змаганнях – Марія Гошилик та Олександра Шкарупа навіть стали срібними призерками чемпіонату Латвії з пляжного волейболу. «Щодня дивилися новини, разом обговорювали ситуацію в Україні, ділилися історіями від рідних, які чули телефоном, плакали через звістки про обстріли і загиблих, раділи успіхам ЗСУ і не мали жодного сумніву в нашій перемозі», – згадує Марія Гошилик.
А Анастасія Котляренко запевняє, що намагалася так налаштувати режим дівчат, аби вони були весь час зайняті справами, щоб їм не було коли навіть думати про погане. І звісно, як наставник, дуже турбувалася про імідж та поведінку юних спортсменок, адже вони представляли Україну в Європі. Тож, коли прийшов час повертатися додому, волейболістки влаштували балтійським друзям справжній український день – нагодували українським борщем, співали, розповідали про міста, звідки вони родом.
Після вольового рішення президента ПВЛУ Володимира Дубинського про відновлення роботи вітчизняного чемпіонату та клубу «Прометей» дівчата повернулися в Україну. Важко було зібрати усіх дівчат в країні, де триває війна, але титанічна робота дала свої плоди – з гравчинь Академії було сформовано дві молодіжні команди – «Збірну України U-15» та «Збірну України U-17», які заявилися на участь у чемпіонаті України під егідою ПВЛУ.
Сьогодні академістки пожинають плоди своєї праці – вони гідно представляли Академію у Суперлізі, а «Збірна України U-17» посіла четверту сходинку турнірної таблиці серед професійних команд. Це дійсно приголомшливий результат. Варто зазначити, що у грудні 2022-го в латвійському Даугавпілсі відбувся чемпіонат СЄВЗА-2022 серед дівочих волейбольних збірних у віковій категорії до 17 років. До Латвії у складі «синьо-жовтих» вирушили представниці відразу двох збірних України – U-15 і U-17, які виступали у Суперлізі-Дмарт. Наші дівчата стали срібними призерками.
«На майбутнє маємо ще більш амбітні мрії, – згадує минулий сезон і ділиться планами Галина Беспальчук. – Академія жива і буде розвиватися, бо її вихованки – то майбутнє українського волейболу. На наступний сезон ми заявимо себе як представниць Академії і покажемо ще кращі результати. Адже, завдячуючи Володимиру Дубинському, який підняв рівень українського волейболу до європейського, ми впевнені у своїх можливостях та віримо у високий результат наших молодих спортсменок».
До початку повномасштабного вторгнення Академія була на піку популярності в Україні. Деякі родини вдруге приїхали на відбір у 2021 році. Катерина Жаркова, мама вихованки Академії розповіла: «Минулого року привезли сюди старшу доньку Кіму. Бачимо, як вона задоволена навчанням, і спостерігаємо явний прогрес. Тож, не вагаючись, віддаємо в руки тренерів та вчителів Академії і середню дочку Віру».
Дебют у Вищій лізі в перший рік навчання для перших учениць Академії був не дуже вдалим – 9 місце. А от Відкритий Кубок Академії «Прометей» приніс «червоно-білим» головний трофей та медалі. Чи не про це мріяли дівчата, коли 6 липня 2020 року серед 14 найперспективніших спортсменок із тих, хто претендував на навчання, стали першими ученицями Академії? Дар’я Капланська тоді дуже раділа: «Так цікаво було проходити відбір. Ми із сестрою дуже хвилювалися і безмежно щасливі, що обидві тепер будемо в Академії».
Не менш щасливі були й представники адміністрації Академії, коли 16 серпня 2020 року заклад відчинив двері для своїх вихованок. До того був реконструйований волейбольний зал Академії «Прометей», який знаходиться на базі ДДТУ. А приміщення Академії СК «Прометей» взагалі не мало аналогів в Україні. Її відкриття стало справжньою подією в історії українського спорту. «На наших очах зростатимуть майбутні чемпіони та призери багатьох українських та міжнародних турнірів. Я приголомшена тим, що я побачила! – Марія Александрова, тоді генеральний менеджер СК «Прометей», була вражена після презентації щойно відкритої Академії. – Я по-доброму заздрю дівчаткам, які тут навчатимуться. За такий короткий термін зробили те, що буде приносити волейболу України дивіденди впродовж багатьох років».
І дійсно, приміщення Академії – це сучасний простір для навчання, виховання та відпочинку юних спортсменок. Все максимально облаштовано для того, аби дівчата не лише тренувалися фізично, а й росли справжніми леді. Тут є все для роботи над всебічним розвитком. А що вже казати про класи, побутові приміщення та особисті кімнати вихованок! «Тут так круто! Ні з чим не порівняти», – дівчата не приховували свого захоплення. Маргарита Гейко зізналася, що не бачила подібного і дуже задоволена, що їй випала честь стати однією з перших учениць Академії. Як зазначив перший директор Академії Максим Беспальчук: «Тут краще, ніж вдома. Продумано все до дрібниць. Затишно, тепло, сучасно та атмосферно. Тут мають жити та навчатися виключно чемпіонки! А ми вже потурбуємося про їхню безпеку, якісне навчання та цікаве дозвілля».
Володимир Дубинський у той час будував перспективу. «Створення Академії стало потужним поштовхом до розвитку волейбольної команди СК «Прометей», оскільки її склад буде постійно поповнюватися талановитими вихованцями, які формуватимуть певну гармонію між молодістю та досвідом у клубі. А це прекрасне підґрунтя для розвитку волейболу в Україні, – розповів він. – Це майбутні українські чемпіони, які всьому світу доведуть, що в Україні багато талантів і у спорті».
А як же талановиті спортсмени-юнаки? Адже наша країна багата на юнацькі команди, де грають перспективні юні волейболісти. За допомогою керівництва «Прометея», під егідою ПВЛУ у 2022 році народилася юнацька команда «Барком-Збірна України U-18», яка зібрала під наставництвом досвідченого тренера Володимира Романцова перспективних хлопців з усієї країни. Розпочала кар’єру новостворена команда одразу з елітного дивізіону, взявши участь у вітчизняному чемпіонаті. І треба сказати, що дебют юнаків був гідним – молоді збірники посіли шосте місце в турнірній таблиці Суперліги. У ході змагань хлопці теж дивували: обіграли бронзового призера сезону – харківську «Юридичну академію», ВК «Житичі-Полісся», який був володарем Суперкубка-2021. І це незважаючи на те, що наймолодшому гравцю команди, ліберо Михайлу Бойку, виповнилося лише 15 років.
Головний тренер «Барком-Збірної України U-18» згадує, як з острахом приймав запрошення на участь команди у чемпіонаті, як швидко збирали хлопців на тренування, як складно це було, враховуючи обставини. «Були сумніви, був навіть страх, бо турбувався про безпеку юнаків. Але ми таки прийняли правильне рішення, – згадує зараз пан Володимир. – Швидко адаптувалися як колектив і влилися у змагання. Ми не перші, але й не останні. Я радий, що ми тепер в одному ряду з досвідченими командами і ми теж давали їм бій».
І дійсно, хлопці помітно виросли за сезон. Цьому сприяли якісно організовані тренування у безпечній Коломиї, психологічна робота з юнаками. Збірники навіть Говерлу підкорили колективно. Тож буквально за рік з’явилася конкурентоспроможна, згуртована команда, яка може дати відсіч досвідченим гравцям. До речі, в січні 2023-го команда прийняла запрошення сусідньої Румунії на міжнародний турнір з волейболу «Меморіал Едуарда Газди». Незважаючи на невеликі труднощі через поїздку, українці здолали суперника – команду «Сучава» – із загальним рахунком 3:2. Вже зараз тренери дорослих клубів придивляються до молодих збірників, і є всі передумови, що в наступному сезоні деякі юнаки поповнять лави професійних команд. Наразі відомо про кількох волейболістів з U-18, які увійшли до складу старшої «молодіжки» U-18.
