Володимир Дубинський, президент ПВЛУ: «Я щасливий від того, що не помилився, коли в 2018 році вирішив для себе: саме «Прометей» повинен запалити український волейбол. Я радий, що поруч зі мною справжня команда професіоналів, люди, які мають високі цілі, які горять волейболом і яким я довіряю. Не помилився в дівчатах, які грають під червоно-білим значком. Не помилився в міцності та силі українців, яким усе під силу. І я впевнений, що ми ще напишемо не одну сторінку в історії клубу та в історії переможної України».
Щороку на сторінках історії жіночого «Прометея» все більше записів про звитяги. Її пишуть легенди українського волейболу та юні таланти, які вливаються у велику прометеївську родину. Без сумніву, «Прометей» – це нове дихання волейболу України, це феномен нашого спорту, який доводить, що немає нічого неможливого.
Президент ВК «Прометей» Марія Александрова: «Сьогодні спортивний клуб «Прометей» – це гучне ім’я. Це клуб, відомий своїми спортивними успіхами далеко за межами країни. Це колектив, який дивує своїм напором та неймовірною жагою до перемоги. Це тренерський склад, який змінив для всіх українських фанів уявлення про волейбол. Це просто дивовижна історія, яка почалася в 2019-му і продовжується шаленими темпами. Це символ українського спорту, який навіть в умовах війни неймовірно швидко розвивається».
2023/2024
Щойно розпочався сезон, як підопічні Івана Петкова здобули свій черговий титул на внутрішній арені — Суперкубок України 2023. У матчі за трофей наші спортсменки перемогли волейболісток “Аланти” з рахунком 3-0.
Цього сезону “Прометей”, як чемпіон країни, другий рік поспіль автоматично кваліфікувався до групового етапу Ліги чемпіонів. За результатами жеребкування, “червоно-білі” потрапили до групи Е, де їхніми опонентками стали: “Ле-Канне” (Франція), ЛКС “Лодзь" (Польща) та “Альба Блаж” (Румунія).
В останнє міжсезоння наша команда чудово попрацювала на трансферному ринку. Її склад поповнили як перспективні, так і досвідчені легіонерки: сербки — догравальниця Бояна Міленкович і діагональна Марта Дрпа, турецька догравальниця Меліса Еґе Бюкмен та азербайджанка українського походження, центральна блокуюча Олена Харченко.
2022/2023
Попри воєнний стан в Україні, волейбольний сезон 2022/2023 для команди «червоно-білих» видався насиченим і успішним. Більш того, «Прометей» став базовим клубом для вітчизняного волейболу і впродовж сезону, зважаючи на фінансові проблеми, пов’язані з воєнним станом, надавав посильну матеріальну допомогу іншим волейбольним клубам України. І тут просто неможливо не згадати наших мужніх військових і не подякувати ЗСУ за те, що цей сезон таки відбувся в Україні, за те, що спортсмени мали можливість грати і перемагати, а вболівальники мали нагоду насолоджуватися цим прекрасним видом спорту і вболівати за улюблені команди. Українські герої ціною власного здоров’я та життя забезпечують нам спокій і можливість жити і займатися улюбленими справами. А завдяки пресслужбі ПВЛУ, яку курирує медіадиректор Михайло Балтакса, вся країна та наші співвітчизники за кордоном мали змогу оперативно дізнаватися найсвіжіші новини з волейбольних майданчиків.
А новин впродовж цього сезону було чимало! В Чехії наші гравчині гідно представили «Прометей» та Україну і стали переможницями перших двох раундів Екстраліги. Ліга чемпіонів була важкою для «червоно-білих», проте команда здобула історичну перемогу над «Ле-Канне», який майже наполовину укомплектований російськими волейболістками. Дівчата згадують, що ця перемога була принциповою для них і дуже раділи, коли їм це вдалося. Середньоєвропейська ліга (MEVZA) принесла підопічним Івана Петкова три перемоги в чотирьох матчах і статус фавориток цієї Ліги. Слід зазначити, що під керівництвом болгарського фахівця професійно відпрацював тренерський штаб команди: перший помічник головного тренера Денис Зуй, помічник Благовест Тодоров, тренер-аналітик Лазар Лазаров, фітнес-тренер Леандро Лардоне, статистик Данило Мелюшкин, лікар та масажист Юрій Ігнатченко і Олег Кривко.
Проте дівчата віддали перевагу вітчизняному чемпіонату і повернулися в Україну. Болгарський тренер, незважаючи на війну в Україні, теж не покинув команду і приїхав разом з українками. Треба сказати, що дівчатам було нелегко, одна частина команди тренувалася та грала в Чехії, у м. Кутна-Гора, інша базувалася в безпечних Чернівцях у «Сонячній Долині», далеко від дому та рідних. У багатьох родини залишилися у прифронтових містах, декому довелося пережити жахи війни, тікаючи від окупації. Тож адміністрації клубу довелося працювати не лише над фізичним станом спортсменок, а й забезпечувати психологічну підтримку. Проте ще з початком повномасштабного вторгнення адміністрація клубу рішуче взяла на себе відповідальність за безпеку спортсменок.
На плей-оф Суперліги-Дмарт команда зібралася повним складом – під керівництвом Івана Петкова возз’єднаний клуб рішуче став чемпіоном України.
2021/2022
Чи не для розвитку нашої країни мужні хлопці та дівчата із ЗСУ віддають своє здоров’я та життя? Напевне, усвідомлення цього і стало головним для Володимира Дубинського, який вирішив, незважаючи ні на що, розвивати волейбол на початку повномасштабного вторгнення росії на українську землю. Хоча дуже нелегко було ухвалювати рішення, адже війна стала справжнім випробуванням для всієї країни. Адміністрація клубу не мала права наражати гравчинь на небезпеку, спортсменки виїжджали за кордон, у безпечні місця, підписували контракти з європейськими клубами, аби мати роботу і безпечне життя. Те, що щойно почало розвиватися, опинилося під загрозою. Як і життя всієї країни.
Проте президент клубу Володимир Дубинський не мав права здаватися і не хотів цього. Всі свої сили разом зі своєю командою він спрямував на забезпечення потреб військових, ТРО та вимушених переселенців. Закипіла гуманітарна робота. Волонтерський рух клубу підтримав і голова ФВУ Михайло Мельник разом з виконкомом федерації, міністр молоді та спорту України Вадим Гутцайт також не лишився осторонь вирішення гуманітарних питань. Уся волейбольна спільнота долучилася до збору коштів на обладнання для воїнів, волейболістки готували обіди для оборонців. Володимир Михайлович з гордістю розповідає про ту неймовірну згуртованість усієї команди: «Дівчата активно долучилися до роботи, швидко перекваліфікувалися на кухарів і старалися якомога більше допомогти – і руками, і своїми заощадженнями. Це було неймовірно! Я був просто приголомшений тією єдністю, яку проявили спортсменки у нашій спільній біді. Нам вдалося задонатити на потреби ЗСУ понад 20 млн гривень, і це не остаточна цифра. Ми продовжуємо допомагати військовим у вирішенні їхніх питань та потреб. Це наш внесок у спільну перемогу!»
Мабуть, ця впевненість у силі наших людей і спонукала президента клубу відправити усі проблеми слідом за російським кораблем і ухвалити тверде рішення: українському волейболу – бути! «Прометею» – бути! Незважаючи ні на що! Більш того, волейбол вийде на новий рівень розвитку.
28 червня 2022 року остаточно було затверджено, що Професіональна волейбольна ліга України отримує право на проведення чемпіонату України серед жіночих та чоловічих команд Суперліги. Президентом ПВЛУ став Володимир Дубинський.
Зібрався колектив однодумців (президент ВК «Прометей» Марія Александрова, генеральний менеджер клубу Дмитро Палійчук, менеджери Аурімас Мілейшис та Ярослав Мазур, медіадиректор Михайло Балтакса та директор з маркетингу Ілля Гречников), і кожен за своїм напрямом почав втілювати задуми й плани у життя, активно займатися розвитком клубу та вітчизняного волейболу в цілому. І однією з перших команд, яка подала заявку на участь у чемпіонаті під егідою ПВЛУ, звісно, став «Прометей».
Нелегко було знову зібрати команду, адже багато дівчат вже мали угоди з іншими клубами. Тим більше, головним питанням лишалася безпека гравчинь на території України. Але для людей, які одного разу побудували все з нуля, немає нічого неможливого. А планів було багато! Адже початок перерваного війною сезону чітко сформував курс, за яким прагнули рухатися і дівчата, і їхні наставники.
Почали сезон 2021/2022 з оновлення команди та кадрових змін у тренерському штабі, що дуже швидко дало свої плоди. «Прометей» пробився до основної сітки Ліги чемпіонів ЄКВ – найпрестижнішого клубного європейського турніру, досить вдало виступивши у кваліфікаційному раунді. Проте дівчата не змогли подолати груповий рубіж, потрапивши у четвірку із сильними суперниками.
Однак вдома, на українській арені, «червоно-білі» вже не залишали шансів суперницям. Вони здобули переконливу перемогу у Кубку України і вдало виступали у вітчизняному чемпіонаті. «Прометей» вперто нарощував силу та якість гри, про що свідчила турнірна таблиця Суперліги. Але життя внесло свої корективи. У лютому 2022 року волейбольні протистояння, як і мирне життя українців, перервав звук повітряної тривоги. Довелося припинити ігри Суперліги, і дівчата з «Прометея» завершили їх з найвищим результатом. Це була вже інша команда, аніж рік тому, – виваженіша, з чіткими цілями, більш згуртована. І Володимир Дубинський вважає це заслугою тренера, якому довірив дівчат з «Прометея».
2020/2021
Метою на сезон 2020/2021 був крок у новий волейбол. Дівчата повинні були стати командою, гідною конкурувати на європейських аренах. Тож активізувався трансферний ринок, і склад команди майже повністю змінився. Додалося чимало легіонерок, які розумілися на швидкісному європейському волейболі. І тут з’являється ще одне ім’я, яке переверне історію «Прометея» і стане феноменом для українського волейболу. Звісно ж, мова йде про тренера Івана Петкова, колишнього наставника збірної Болгарії та ВК «Маріца».
«Я розумів, що мало змінити склад команди, варто повністю перевернути тренерський підхід. І я був впевнений, що це зможе зробити Іван, адже його робота вражала. Я вирішив, що зроблю все, аби Іван Петков був в Україні, в «Прометеї», – ділиться своїми тодішніми планами Володимир Дубинський.
Тренер не відмовив, одразу зголосився на пропозицію Володимира Михайловича і першим же рейсом прилетів в Україну. Так розпочалася нова сторінка історії «Прометея» з курсом на серйозні перемоги. У тому сезоні «червоно-білим» вдалося виграти всі трофеї на внутрішній арені, не програвши при цьому жодного матчу. Звісно, на той час це були важливі та вражаючі трофеї, адже починалося все практично з нуля. Хоча вже дебютний сезон показав, що команда має потенціал і гарні перспективи.
Початок
Перший в історії офіційний матч наші волейболістки провели 27 вересня 2019 року в Запоріжжі проти місцевої «Орбіти» в рамках чемпіонату України і здобули «суху» перемогу. Якби не пандемія коронавірусу, клуб уже б у дебютному сезоні вразив результатами, бо до припинення змагань дівчата пробилися на вершину турнірної таблиці, залишивши далеко позаду найближчих суперниць – южненський «Хімік». Перший Кубок України для дівчат з «Прометея» теж був вдалим. Нехай не перемога, але потрапити до «Фіналу чотирьох» і завоювати бронзу «червоно-білим» вдалося.
У першому в кар’єрі клубу сезоні на євроарені дівчатам явно не вистачило досвіду. Тим більше суперник видався не з легких – німецький колектив «Дрезднер» не залишив нашим гравчиням шансів на перемогу, але дав такий потрібний досвід новачкам. А натхненники клубу отримали впевненість, що головні перемоги та трофеї – попереду, за них треба боротися. Вони зрозуміли, що не помилилися, вирішивши уже в перший ігровий сезон виступати у Суперлізі. «Ми вирішили одразу брати висоту. Я був упевнений, що з людьми, які були поруч, – це досяжна планка, – пригадує Володимир Дубинський практичний старт команди «червоно-білих». – У нас вже загорівся вогонь Прометея, і ми не мали права жевріти, тільки яскраво горіти!»
Це був тільки початок, лише перший волейбольний рік «Прометея». Сьогодні із впевненістю можна сказати: українському волейболу пощастило, що у ньому з’явилася така людина, як Володимир Дубинський. Сама ідея створення клубу виникла ще в 2018 році, але обставини так склалися, що втілити її в життя меценат зміг лише наступного року.
Проєкт, що створювався у Кам’янському, був тісно пов’язаний із цим містом, тому була проведена реконструкція спорткомплексу, і зал став найкращим маленьким залом в країні. Але з часом відбулася низка подій, через які керівництву клубу довелося змінити дислокацію команди, переїхавши у Слобожанське. Треба сказати, що команду збирали з нуля, по всій країні. Вдалося повернути кілька гравчинь із-за кордону, пощастило залучити в колектив легіонерок із Бразилії та Болгарії, і «Прометей» був першим клубом, який зробив це в історії чемпіонату України. І до сьогодні Володимир Михайлович вважає ідею створення клубу божевільною, але ризик задля добра себе виправдовує. Тим більше, якщо за це беруться люди, які готові працювати і віддавати всі свої знання та сили заради розвитку українського спорту, – майстер спорту міжнародного класу Марія Александрова та досвідчений тренер Андрій Романович.
«Я одразу загорівся цим проєктом. Україні потрібна була нова кров у спорті, особливо у волейболі. До того ж, у мене була Муза, натхненниця, гордість українського волейболу Марія Александрова. Я знав, що з такою людиною у нас все вийде», – згадує сьогодні Володимир Михайлович.
І дійсно, пані Марія ні на мить не сумнівалася, хоча мала перспективне запрошення від одного з російських клубів. Вона прагнула весь свій досвід віддати саме українському волейболу. А досвід Марії Володимирівни дійсно вражає. 11 років відіграла за національну збірну України, триразова чемпіонка України, клуби в Німеччині, Туреччині, в австрійській команді «Телеком» волейболістка отримала нагороду найкращого мідлблокера Кубку Європи. Завершила кар’єру гравця в 2007 році в грецькому «Олімпіакосі». У своєму останньому сезоні стала срібною призеркою місцевого чемпіонату. Після закінчення кар’єри вона залишилася в Луганську, але в 2014 році, з початком війни з росією, вимушена була тікати від «сусідів» – з донькою та однією валізкою на двох пані Марія приїхала у Кам’янське.
Згадує, що пропозицію стати керівником професійної жіночої команди з волейболу «Прометей» прийняла із сильним бажанням розпочинати велику справу і твердою впевненістю в успіху: «Я вірила Володимиру Михайловичу, він вірив у мене. Так, мене багато хто намагався відмовити, адже на той час пропозиції отримувала заманливі, а тут не було нічого. Але я ні на мить не сумнівалася! У мене був спортивний досвід, у мене була впевненість у людині, яка була поряд. Я хотіла бути частинкою історії саме українського волейболу. Не помилилася, і сьогодні я щаслива від того».
