30/03/2020

Діагональна «Прометея» Анна Єфременко ще з дитинства знала, що життя буде пов’язане зі спортом. Це й не дивно, адже її мати - чемпіонка Європи з баскетболу. Можливо, саме вона надихнула дівчину спробувати свої сили у грі гуліверів. Втім, Аня вибрала більш легкий м’яч, зв’язавши своє життя з волейболом. 

- Я народилася в сім'ї, де всі жінки із покоління в покоління професійно займалися спортом, - розповіла Єфременко. - Бабуся в мене колишня біатлоністка, а мама Вікторія Навроцька - заслужений майстер спорту міжнародного класу з баскетболу. В 1995 році вона стала переможцем чемпіонату Європи. А вже наступного року мала їхати на Олімпіаду, проте народилася я, змінивши її плани (посміхається).

Шлях від потенційної баскетболістки до ВК «Галичанка-ТНЕУ-Гадз»

Спочатку Аня Єфременко хотіла грати в баскетбол, але, як то кажуть, не судилося. Доля їй обрала інший шлях: також спортивний, втім, зі своїми корективами:

-  Я потрапила на волейбол, який спочатку мені не дуже сподобався. Проте коли здружилася з дівчатками з київської ДЮСШ, коли почалися виїзди та ігри, коли стало щось виходити на майданчику, тоді вже з'явилася любов до нього.

Надмірна активність не дозволяла дівчині стояти на місці, й згодом вона загорілася бажанням розвивати кар’єру за кордоном. Але тамтешні команди бачили в своєму стані лише повнолітніх спортсменів, а на той момент волейболістці виповнилося лише 16 років:

-  Через те я почала грати в Київській волейбольній зальній лізі (КВЗЛ) з дівчатами набагато старшими за мене. Паралельно пробувала свої сили в пляжному волейболі. Там мене помітив тренер, який був знайомий з тодішнім наставником «Галичанки» Андрієм Васильовичем. Він, власне, й порекомендував мою кандидатуру йому. Романович зателефонував мамі й запросив мене на перегляд.

Перші хвилини тренувального процесу в тернопільському клубі викликали захват у Єфременко. Адже вона навіть не уявляла, що волейболістки можуть так сильно вбивати м'яч у майданчик:

- Пам’ятаю, що тоді я готувалася їхати до США, щоб вчитися та паралельно грати там у волейбол (вік вже дозволяв). Навіть здала TOEFL та пробний іспит, але після «Галичанки» зрозуміла, що хочу залишитися в тому колективі, й, на щастя, мене взяли.

Новий етап у кар’єрі спортсменки

Після чотирьох років проведених в Тернополі Аня все-таки поїхала за кордон - у Фінляндію:

- Мені хотілося нових емоцій та просто зміни обстановки. До того ж було бажання пожити в розвиненій європейській країні. Тому з усіх пропозицій, які мені надходили, я вирішила, що Фінляндія - це те, що мені потрібно.

Отже, спортсменка вирішила поїхати на батьківщину Санта Клауса, де світловий день набагато коротший за наш:

- Лише 4-5 годин світить сонце, а в інший час - темно. Їхати вранці або повертатися з тренування ввечері доводилося в темряві. Втім, там мене це абсолютно не бентежило. Коли вже повернулася до України, то зрозуміла, що дуже сумувала за сонячними днями. 

У своєму клубі «Йоен Юю» дівчина була єдиним легіонером. Про колишніх партнерок по команді волейболістка відгукується наступним чином:

- Це зовсім інші за менталітетом люди - вони менше піклуються про думку оточуючих. У мене там залишилося багато знайомих як з команди, так і поза межами ігрового майданчика. Ми спілкуємося, незважаючи на відстань.

Діагональна «Прометея» частенько згадує мальовничу природу Фінляндії, як виїжджали в ліс збирати лохину, гриби та просто дихати чистим повітрям:  

- Там неймовірно красиво: ліса-ліса, озера… Мене навіть вчили орієнтуватися в тому лісі, але впевнена, що якби я там залишилася одна, то б однаково загубилася (посміхається). Також їздили на гірськолижні курорти, проте на лижі так жодного разу й не стала. Адже травма в розпал чемпіонату нікому не потрібна. Раніше було бажання навчитися кататися на сноуборді, але чим старше я стаю, тим більше розумію, що не люблю адреналін.

СК «Прометей» - нонсенс для України

Навчання в тернопільському університеті, в якому спортсменка почала значитися в період своїх виступів за «Галичанку», покликало її на батьківщину. Аня розуміла, що наступний сезон їй краще відіграти в Україні, але навіть не уявляла, в якій команді вона може продовжити кар’єру:

- Коли з'явився СК «Прометей», що є нонсенсом для України, мене туди запросили, і я скористалася цим шансом. Взагалі була здивована, що на волейбольній мапі нашої країни міг утворитися клуб з такою чудовою організацією, амбітними цілями та ще й у Камянському.

Втім, якби він з’явився в її рідному місті, то Єфременко не була б задоволена більше. Дівчина говорить, що в Києві відчуває себе так само, як і в інших містах України:

- Було б непогано мати в столиці команду Суперліги. Мабуть, вона там просто нікому не потрібна. Хай там що, я давно не проживаю в Києві, тому вже не вважаю його своїм будинком. Звичайно, в мене там залишилися друзі й рідні, що змушує кожен раз повертатися туди з ноткою ностальгії.

Знайомство з хлопцем, бігом та веганством  

До речі, з батьками Аня бачиться не часто. Востаннє вони зустрічалися тоді, коли волейболістка знайомила їх зі своїм хлопцем:

- Зустріч відбулася в домашній обстановці. Приїхали з Артемом (так звуть хлопця спортсменки) до батьків всього на декілька годин, тим не менш провели їх добре. А познайомилася я з ним ще перед від'їздом до Фінляндії. На той момент шукала з ким можна потренуватися, і мені запропонували Артема - він займається багатьма видами спорту. Хлопець живе в Хмельницькому, тому, звичайно, ми мало часу проводимо разом - хочеться більше.

Після завершення волейбольної кар’єри діагональна планує займатися фітнес-індустрією. Адже, пробуючи себе в різних напрямках, Єфременко дійшла висновку, що й надалі хоче залишатися в спорті:

- У мене туристична освіта, паралельно отримую сертифікати професійних тренерів - мрію організовувати фітнес-тури. Крім цього, декілька років тому почала бігати. Є у планах подолати марафон.

Не обійшли ми й тему домашніх тварин, яка для Ані є досить близькою. Виявляється, що дівчина близько двох років практикувала веганство :

- Я не впевнена, що зараз хочу собі кішечку або собачку. Проте теми екології та тваринного світу мені дуже близькі, оскільки два роки практикувала веганство. І чим більше я поглиблювалася в дану тему, тим краще розуміла, чому люди цим займаються. Втім, щоб бути з колективом на одній хвилі, потрібно жити та харчуватися разом, тому зараз я від нього відмовилася.