Капітан жіночої збірної України Надія Кодола поділилася інформацією щодо підготовки національної команди до кваліфікаційних поєдинків чемпіонату Європи 2021-го року та розповіла про відчутний вплив віце-президента ФВУ Володимира Дубинського на розвиток вітчизняного волейболу. Спортсменка, зокрема, відзначила зміни в організаційному процесі, які мотивують кожного гравця.
Надіє, ти вже тривалий час є капітаном збірної України. Скажи, чим цей рік особливий для команди?
– Відбулося багато змін: головний тренер, склад поповнився молодими дівчатами. Завжди приємно працювати з новими людьми. На своєму шляху я зустрічала багато наставників, і кожен з них відкривав мені певні матерії волейболу, але зараз у нашої збірної абсолютно інша система командної гри. Можливо, для когось вона є трохи складною, проте всі стараються, бо готові до змін.
До речі, як можеш прокоментувати омолодження складу національної збірної?
– Рано чи пізно відбувається зміна поколінь, тому омолодження складу вважаю нормальним процесом. Це означає, що український волейбол тримає певну планку. У нас хороша молодь, яка може гідно замінити ветеранів збірної. Але їй потрібен час, щоб почуватися більш розкуто та впевнено.
Чи відбулися якісь зміни в збірній в організаційному плані
– Так, після появи Володимира Михайловича Дубинського (віце-президент ФВУ та президента СК «Прометей» - ред.) у вітчизняному волейболі в організаційному плані все змінилося на краще. Він багато чого взяв під власний контроль, стимулюючи нас. Зараз дійсно хочеться приїжджати на збори й рости. Приємно, коли людина настільки захоплена спортом.
Збірна України зробила крок уперед. Це відчувається в ставленні Володимира Михайловича, тренерського штабу. Забезпечен кожний наш крок, і від гравців вимагається лише одне – працювати. Так має бути в кожній команді, проте в нашій – це з’явилося тільки зараз.
Як пройшов перший навчально-тренувальний збір у Слобожанському?
– Це був тактичний збір. Ми знайомилися з новим підходом тренера Володимира Орлова до гри в захисті й нападі, а також дізнавалися, як будемо діяти з тією чи іншою командою у відборі на чемпіонат Європи. Після того ми вилетіли до Греції, щоб провести декілька спарингів із місцевою збірною і перевірити наші напрацювання вже безпосередньо на майданчику.
Що можеш сказати про суперників у відборі на чемпіонат Європи?
– Нас чекають дуже важливі поєдинки, і ми повинні виходити з групи. Суперниками будуть команди Швеції, Португалії та Грузії. Не скажу, що дві останні команди можуть чимось здивувати, бо ми неодноразово грали проти них раніше. Так, це непрості збірні, однак проблем не виникне, якщо станемо чітко дотримуватися своїх планів на матчі. Щодо скандинавок, то я знаю двох сестер Лазич – з однією з них грала в клубі «Канни». Зі шведками буде грати важко, але цікаво.
Ти давно граєш за кордоном. Як оцінюєш рівень волейболу в Україні, так би мовити, зі сторони?
– Звичайно, хотілося б бачити в українському чемпіонаті більше потужних команд, подібних «Прометею» та «Хіміку», за очними зустрічами яких я слідкувала весь сезон. На жаль, на внутрішній арені немає кому скласти їм гідну конкуренцію. Волейболісткам цих грандів важко налаштовуватися на поєдинки першості та щось демонструвати, знаючи наперед результати. Через те кам’янчанкам та южненкам доводиться непросто й у єврокубках.
Вітчизняні вболівальники, безумовно, знайомі з твоєю біографією. Втім, можливо, вони все-таки щось випустили з уваги…
– У мене тато теж був волейболістом. Якось я прийшла до нього на матч. Його судив тоді Михайло Григорович Мельник (нинішній президент ФВУ – ред.). Він помітив мене, мабуть, через зріст і запитав, чи хочу займатися волейболом. На той момент у Тернополі набирали гравців мого віку – так я зв’язала своє життя зі спортом. Грати навчилася в «Галичанці», з якою стала чемпіонкою України. Далі перейшла в «Хімік», а потім під керівництвом різних тренерів три сезони відіграла в «Каннах». Вирішила спробувати свої сили й у румунському «Бухаресті», звідки знову повернулася до Франції. Минулий рік провела в Казахстані в клубі «Жетису».
Навіть коли ти залишаєшся в команді, однаково відбувається ротація складу, приходять нові гравці. Тому кожен сезон по-своєму особливий. Я задоволена тим, що вийшло пограти за кордоном. У мене з’явилося багато друзів, з якими постійно підтримую зв'язок. Спортивне життя – красиве, але надто коротке, тому треба брати від нього все.
То які плани після завершення кар’єри?
– З однієї сторони щось вимальовується, однак з іншої – стає страшно, коли починаю думати про завершення кар’єри. Адже не буде більше таких роз’їздів, такого звичного активного життя. Бути тренером? Раніше я категорично була проти. Втім, зараз, маючи за плечима великий багаж роботи з різними наставниками, я роздумую над цим.
Джерело: Volleyball.ua
